Історична довідка
Мрія про те, що за висловом О. С. Пушкіна „хлеб русский не родится на английский манер», і що потрібен свій досвід-експеримент в сільському господарстві, стала причиною розробки видатним дослідником і організатором В.В.Вінером проекту порайонного вивчення сільського господарства, який в 1903 році був опублікований Департаментом землеробства колишньої Росії. Згідно цього проекту передбачалось утворення ряду великих обласних дослідних станцій та районних дослідних полів і станцій.
Харківське губернське земство прийняло рішення утворити в себе велику обласну дослідну станцію в м. Харкові, а також районні станції, в
тому числі в м. Сумах для лісостепової північної частини губернії. Сумська дослідна станція повинна була обслуговувати Сумський, Лебединський і Охтирський уїзди, для яких типові суглинні чорноземи з вмістом гумусу 5-6 %.
Так, в 1905 році, за клопотанням уїзного земського зібрання Харківське губернське земство асигнувало 5.000 карбованців одноразової допомоги для організації і придбання обладнання для Сумської дослідної станції і 2.000 карбованців на її утримання.
З перших днів дослідна станція була організована при сільськогосподарському училищі, яке розташоване в трьох верстах від Сум і хутора Веретенівки. В 1910 році дослідна станція була відокремлена від сільськогосподарського училища і розміщена на іншій ділянці, в протилежному напрямку м. Суми по Роменській дорозі, в 2 верстах північніше с. Косівщина і в п’яти – від самого міста, де для неї була придбана із числа дрібної селянської оренди земельна ділянка в 65 десятин і побудовані необхідні будівлі.
З розповіді ветерана дослідної станції Турчанінова Дмитра Яковича будівництво сільськогосподарської дослідної станції розпочиналося з першої будівлі – конюшні з дахом та горищем. На горищі зберігалося зерно, поки не спорудили спеціальний амбар. А потім великий гуртожиток разом з їдальнею, а на другій половині були квартири для наукових співробітників. Будівництво головного наукового будинку розпочиналося влітку, коли покосили та зібрали ячмінь, посадили парк, сад.
На другому поверсі заснували агрохімлабораторію та відвели кілька кімнат для наукових працівників. На першому поверсі – квартира директора з верандою, яка виходила в парк, а перед верандою красувався фонтан. У підвальному приміщенні – зала для зібрання та кочегарка. Разом з головним будинком побудували молотильний сарай, водокачку, корівник та свинарник. Першим завідуючим дослідною станцією з жовтня 1905 року був Михайло Андрійович Єгоров, начинаючий ще тоді науковий працівник, який пізніше став видатним дослідником і професором Харківського університету і Харківського сільськогосподарського інституту.
З перших днів створення Сумської дослідної станції М.А.Єгоров придбав все необхідне обладнання і склав першу програму роботи станції. Під його керівництвом і при його безпосередній участі за період з 1905 року по 1910 рік на станції вивчалися різноманітні види парів і їх обробка, випробування сортів картоплі, ярових зернових і багаторічних трав.
Ландшафт місцевості – лісостеп. Рельєф –типова, злегка нахилена до південного заходу рівнина, пересічена оврагами та балками. У південній частині станції протікає заболочена і часто пересихаюча в літній період невелика річка Ільма, стан якої в основному залежить від кількості атмосферних опадів. На схід від станції, на відстані 8-10 верств, протікає річка Псел, а південно-східніше, в трьох верствах – річка Стрілиця.
Перші 1911-1912 роки пішли на спорудження будівель, очистку придбаних полів від бур’янів і підготовку ділянок для закладки дослідів. З весни 1913 року були закладені перші польові досліди. За період з 1910 по 1930 роки на Сумській дослідній станції були виконані глибокі систематичні дослідження, в результаті яких були виявлені кращі для того часу види і сорти пшениці, жита, кукурудзи, овесу, картоплі.
В 1930 році Сумська дослідна станція була закрита і на основі її створений насіннєвий радгосп, земельна площа якого складала уже вище 500 га.
В березні 1934 року Наркомзем СРСР спростував насіннєвий завод і опорний пункт, а на їх місці знову була відновлена Сумська дослідна станція в системі Всесоюзного науково –дослідного інституту добрив, агротехніки та агрогрунтознавства. Площа землі, переданої в відання станції, склала 524 га.
Велика Вітчизняна війна перервала роботу Дослідної станції. На захист вітчизни пішли всі наукові співробітники і обслуговуючий персонал станції. Два роки ( жовтень 1941 – вересень 1943 роки) тут царив гітлерівський „новий порядок”. І тільки після звільнення м. Суми 2-го вересня 1943 року дослідна станція почала відновлювати свою діяльність. Не зважаючи на тяжкі умови, в яких відновлювалась робота дослідної станції, уже в 1946 -1948 роках в сільськогосподарських журналах і бюлетенях станції наукові працівники опублікували ряд статей про результати своєї діяльності.
Докорінні зміни в спрямуванні всієї роботи станції відбулися в 1956 році, коли її було реорганізовано в Обласну державну комплексну сільськогосподарську дослідну станцію.
Велика заслуга у відродженні Дослідної станції і розквіту самого селища належить заслуженому агроному УРСР, кандидату сільськогосподарських наук Семену Кириловичу Войті, який очолив колектив та всю роботу станції на протязі 12 років з 1958 по 1970 рік. На сьогодні його ім’ям названа центральна вулиця селища Сад. Крім наукових робіт на станції було здійснено велике будівництво житлового та культурно- побутового призначення. На пустирі виросло селище з двох –трьохетажними 4 –х квартирними житловими будинками, гуртожиток на 50 місць, їдальня, дитячий садок, два магазини, Будинок Культури в с. Сад та клуб в с. Никонці Кіровського відділення , побудований цех по переробці фруктів, здано в експлуатацію близько 20 об’єктів виробничого призначення, в тому числі 10 приміщень для худоби, машинотракторну майстерню, авто гараж, три зерносховища і два критих токи. Побудовано 2 км і заасфальтовано дорогу, яка з’єднує Центральне відділення станції з автомагістраллю Суми – Київ. Викладені твердим покриттям всі під”їзні дороги до тваринницьких приміщень та зерносховищ. На місці старих майстерень на Центральному відділенні станції в 1964 році побудовано і введено в експлуатацію нову трьохповерхову будівлю наукового корпусу, а поряд – двохповерхову зональної агро хімлабораторії. Перед їх фасадом посаджений парк з екзотичними деревами та рослинами. Також на станції була побудована школа підвищення кваліфікації механізаторів колгоспів і радгоспів.
Немалий внесок в освоєнні важливих державних заходів на території станції зробив і колектив Сумської дослідної станції, очолюваний директором, кандидатом сільськогосподарських наук Ворошиним Є.Л, який вступив на посаду в 1970 році на зміну вийшовшому на пенсію Войті С.К.
При Сумській дослідній станції в лютому 1965 року була організована Сумська зональна агрохімічна лабораторія. В 1969 році була переведена з бази „Гесконюшни” в Роменському районі Сумська обласна державна станція по племінній справі і штучному заплідненню сільськогосподарських тварин і почала роботу на базі Дослідної станції. В 1974 році була створена Обласна сільськогосподарська виставка, головним завданням якої була пропаганда передового досвіду колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств, широке висвітлення переможців соціалістичного змагання. Також були створені в 1972 році Сумська рибоводно –меліоративна станція, в 1974 році Сумська обласна міжколгоспна спеціалізована станція по насіннєводству багаторічних трав
До 1977 року Сумська дослідна станція входила до Великовільмівської сільської ради. Рішенням виконавчого комітету Сумської обласної ради від 05.01.1977 року було проведено зміни в адміністративно –територіальному поділі та утворено Дослідну сільську Раду з центром в селищі Дослідне, якому підпорядковувалися села Бульбівщина, Єлисеєнкове,Любачеве, Москалівщина, Никонці, Шапошникове . Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 16 лютого 1977 року селище Дослідне Сумського району перейменоване на селище Сад, а Дослідна сільська рада на Садівську.
Рішенням 13 сесії Сумської обласної ради від 28.04.2017 року змінено категорію селища Сад в село.
